— Дорогі браття і сестри. Ставши інвалідом, калікою під час Великої Вітчизняної, я покаявся і повірив в Господа Бога нашого Ісуса Христа. Метою мого життя стало служіння Богу і Вітчизні, будова храмів на землі та у душах людей. Я думав про єдину соборну Церкву в Україні під омофором Блажейнішого Володимира, митрополита Київського і всія України,— такими були останні слова отця Серафима, 22 серпня 2000 року — в день його смерті.

Старець у Православній церкві — це той, від кого ми дістаємо духовне та тілесне зцілення завдяки його мудрості й духовному просвітленню. Саме таким був отець Серафим. Свята Церква та Батьківщина відзначили це великою кількістю церковних і державних нагород, серед яких була й премія Радянського фонду миру. А хто з сучасних священиків може зрівнятися з ним за кількістю споруджених храмів та інтенсивністю молитви в них?

Молитви, діяння та духовне подвижництво допомогли Серафимові в період хрущовської відлиги, скрутний для Церкви час, звести три храми, вберегти часточки мощей Києво-Печерських святих, віднайти та реставрувати сотні ікон, церковних книг.

Народився майбутній схиархімандрит Серафим у Києві в 1917-му, в спадковій дворянській родині, й нарекли його в святому хрещенні іменем Леонід. Отець Серафим був свідком історичних подій минулого століття, коли залізні “воронки” везли священиків на розстріл, коли зникали в руїнах старовинні храми, а в шістдесяті оголошували перемогу над релігійними забобонами. Та він усе життя будував храми і запалював лампади в них.

На фронт пішов добровольцем, у саперний батальйон. Під час оборони столиці України в районі Жулян Леонід Соболєв дістав контузію і тяжке поранення в хребет. У 1942-му був посвячений єпископом Львівським, а управляючим Київською єпархією Пантелеймоном рукоположений у сан диякона. Згодом закінчив духовну семінарію.

Свій борг перед Вітчизною він сплатив кров’ю, а перед Богом — служінням. Через усе життя отець Серафим проніс гарячу віру в Бога. Сам постійно був із Ним, і не міг змиритися з тим, що люди живуть без Господа. Як особистість неординарна, самобутня та високодуховна отець Серафим мав здатність впливати на людей, котрі оточували його.

Для майбутніх поколінь схиархімандрит Серафим є взірцем відданості православній вірі та працелюбства. Тілесно слабкий, мав великі духовні сили. Відсторонений від пишноти, величі та гордості, часто вдаючися до юродства, отець Серафим був доступний для людей будь-якого суспільного стану. У його келії можна було зустріти і вчених, і державних діячів, і світську інтелігенцію, і військових, і пересічних громадян. Серед чернців авторитет отця Серафима був надзвичайно високим.

За силою та духом не поступався давнім християнським подвижникам. Одна із головних чеснот старця — любов до бідних. Він підтримував не тільки монастирі й священиків, а й сиріт, жебраків, багатьох православних християн. Часто повторював фразу: “Ніч зустрічати в бідності й молитві”, яка стала його життєвим кредо.

Його служба завжди справляла незабутнє враження на паству. Тисячі віруючих підходили до отця Серафима по благословення під час останньої зустрічі. Парафіяни прагнули побачити великого захисника православної віри. Адже ще за півроку до смерті він сказав своїм духовним дітям, що душа його вже “там”.

Ніхто від нього не чув ані скарг, ані докорів, хоча нили рубці від осколків і боліли давні рани. Наблизившись до потойбіччя, він зрозумів, що хвороби та сум, радість і горе є невід’ємні частки долі кожного, хто прийшов у цей світ. До останніх хвилин отець Серафим жив невибагливо, з думкою про майбутнє.

Тихо й блаженно відійшов у інші світи. Немає сьогодні серед живих праведника, лише присутність якого серед нашого грішного світу породжувала в душах віруючих відчуття добра та святості.

Його духовні діти, віддаючи шану засновникові Свято-Духівського скиту на лівому березі Дніпра в Києві, не полишають могилу старця, цілодобово читають Псалтир і акафісти. Благають Всевишнього, щоб допоміг їм виконати духовний заповіт старця: зберегти обитель і рукотворні храми, споруджені православними від його керівництвом, але передусім — ті храми Духу Святого, які він створював у душах і серцях людських. Могила старця для тисяч віруючих стала місцем зцілення душі, благословення на добрі справи.

Архімандрит СОФРОНІЙ (Шинкаренко),
настоятель Свято-Преображенського монастиря в Княжичах на Київщині
“Хрещатик”

Написати перший коментар

Комментарі дозволено залишати тільки зареєстрованим користувачам.
Зайдіть в систему або зареєструйтесь.