Історія села

 

Природні умови
На території сучасного Броварського району уздовж лівого берега р.Десна (у Київській області) люди жили дуже давно. Про це нам говорять ряд археологічних розкопок, що відносяться до періоду Енеоліт (IV-II тис. до Р.Х.) чи як ще говорять – періоду Трипільської культури.
В середині IX в. утворилася Київська Русь до складу якої входила також і Броварщина, т.зв. «Подесення». У XII столітті, йшла боротьба між Київськими і Чернігівськими князями за ці землі. І справа, як говориться, того варта, тому що тут на великих просторах шуміли густі ліси, багаті на ягоди, гриби, звірів. Тут водилися тури, ведмеді, вепрі, лосі, олені, козулі і навіть дикі коні. Луги і пасовиська тут були багаті на густі соковиті трави, зрошувані кожної весни розливом Десни. Безліч маленьких і великих озер покривали ці землі, у яких водилося багато риби. І не дивно те, що сюди часто для полювання і лову риби приїжджали князі з боярами і дружиною.
У цей час Десна мала безліч так званих рукавів і от один з цих рукавів охоплював територію сучасного с. Зазим’я, утворивши собою, як би острів. Ще в Радянський час тут можна було побачити сліди цього рукава – кілька природних джерел, з яких довгий час жителі Зазим’я брали воду.

 

Початок села Зазим’я і його назва
З історичних документів ми довідуємося про походження села Зазим'я на Придесенни. У 1113-1125р. великим князем Київським був Володимир Мономах. Він видав свою дочку Агафію за князя Всеволода Городецького, який жив в Городці Остерскому на березі Десни. Великий князь виділив молодому сімейству частину розкішних земель лівобережного Придесення на Київщині. Князь же Всеволод Городецький у 20-х роках XII в. заснував тут поселення, що носять нині назви Зазим’є і Літки, на початку вони називались Зазимов’є і Літковичі. Так назвав ці села літописець. Сама назва За-зимов’є має цікаве походження. У ті далекі часи територию сучасного села обіймали рукава древньої Десни, і перше поселення, що тут знаходилося, було як би на острові. При в’їзді в село є давнє урочище «Придверна». Це була південна частина острову, на якому знаходився дитинець: князівський зимовий будинок-терем, двір, дерев'яний храм Преображення Господнього. До цього берега причалювали кораблі і тут була переправа. Далі, на північному березі цього острову, за князівським двором селилися люди, що працювали на князя.
Це поселення людей мало місце за зимовим двором князя і тому називалося воно спочатку За-зимне, За-зимов’є, пізніше назва трансформувалася в Зазим’є. Згодом Десна стала змінювати русло, відходити на північ у результаті чого рукав Десни з Південної частини острова перетворився в болото, яке в одному місці жителі загатили (засипали, утрамбували) зараз це місце зветься Стара Гать. Князь Всеволод помер у 1140 р. Ще під час його життя в 1136 р. Остер і придеснянські землі перейшли у володіння сина Володимира Мономаха Юрія Довгорукого. У 1139 р. ці землі перейшли у володіння князя Всеволодда Ольговича Чернігівського. Між двома князівствами (Київським і Чернігівським) йшла міжусобна війна за ці землі. Вони часто переходили від одного князя до іншого. У 1240 р. Придеснянські землі розділили долю всієї Русі – навала татаро-монгольського іга. Вся південна Русь була окупована татарами.

 

Древній сільський переказ про "Кип'ячку"
За древнім сільським переказом не далеко від цього поселення одного разу сталося чудо. В урочищі "Церковне" дівчина пасла скот священика, і от зненацька вона почула дивний шум, і плескіт води, який доносився з болота. І крім того, з того чудового місця виблискувало яскраве світло. Прибігши до болота, вона знайшла ікону Божої Матері у сяйві, а біля її фонтан води, що виривався з землі.
Подивитися на таке чудо прийшло багато людей, і всі радісно благодарили Бога за такий прояв Його ласки до цієї землі. Ікону віднесли в церкву, а на тім місці, де з'явилося джерело, зробили криницю. Завдяки тому, що там ніколи узимку не замерзала вода, (вона була як би тепла) її назвали "Кип'ячкой". До нашого часу це місце шанується зазимцами як святе.
З давніх часів люди приходили сюди помолиться, при жаркій погоді попросити в Бога дощу. Хресним ходом йшли вони від церкви до Кип'ячки, зі співом молитви: "Даждь дождь земли жаждущей Спасе". І Господь завжди подавав людям по їхній вірі.
На сьогоднішній день ми збираємося очистити, поглибити святе джерело, відбудувати і включити його в паломницькі програми.

 

Зазим’є під владою Литви і Польщі.
У XIII-XIVвв. Піднімається Велике князівство Литовське, котре поступово відвойовує в татар руські землі – спочатку Галицьку і Волинську (серед.ХіVст.) потім наддніпровські землі в т.ч. і Придесення. У 1362 р. литовське військо великого князя Ольгерда разом з українськими ополченцями перемогло татар на р. Сині Води в результаті чого Київська, Переяславльська, Подільська, а потім Черниговсько-Сіверська землі ввійшли до складу Литовського князівства. У 1426 р. Остер із прилеглими землями був переданий великим князем Вітовтом питомому князю Дмитрові Сокирі. Він заново відбудував у Зазим’ї нову дерев'яну церкву на місці старої, котру спалили татари. Наприкінці ХVв. Зазим’є успадкувала дочка Дмитра Сокири Марія Трабська. Вона була бездітною і тому після її смерті литовський уряд віддав її землі віленському воєводі Ольбрихту Гаштольду (1505р.). Саме в цей час (XV-XVI стт.) відбувалися набіги кримських татар на Персію і держави Європи. У 1494 кримський хан Менгли-Гирей випалив міста і села між Черніговом і Києвом, Зазим’є було знищено цілком. У документах 1615 р. село пригадується як нововідбудоване. У XVI в. Троєщина, Погребы, Зазим’є, Пухівка і інші села переходять у володіння Києво-Печерського монастиря.
У 1569 р. згідно Люблинской унії Київські, Чернігівські землі, Волинь і Брацлавщина переходили до Польщі. З цього моменту багато земель України піддаються впливу католицької Польщі. Ці землі були поділені між польською шляхтою і магнатами. Народ, що населяв ці землі піддавався соціальному, національному і релігійному тиску, йшла так звана полонізація населення.

 

Брестська унія 1596р. і село Зазим’є
Самим зухвалим кроком полонізації була Брестська унія 1596 р. – приєднання Київської митрополії (у той час вона була під юрисдикцією Констанинопольского патріарха) до Римського престолу. З цього моменту католики й уніати насильно забирають у православних земельні наділи, церкви, монастирі, забороняється правосланым учитися у вищих школах, займати високі державні посади. Створюються нетерпимі умови для православних. Київський митрополит Михайло Рогоза, який прийняв унію, передав католикам Софіївський і Видубецький монастирі. А всі землі, які належали православним монастирям, що не прийняли унію, у тому числі Києво-Печерський, він відібрав і передав уніатським. Така доля була й у Зазим’я. Село передали уніатському Софійському монастирю і зробили його резиденцією Київського біскупа, а дерев'яний храм Переображення Господнього став костьолом Св.Миколи. Але народ України не міг далі терпіти. З ініціативи архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могили 1630 р. Частина сіл, у тому числі і Зазим’є, за допомогою козаків звільнили від католиків, а костьол святого Миколи знову освятили на честь Переображення. Софіївський монастир повернули Православній Церкві, а всі землі і села, також і Зазим’є, залишили за Софіївським монастирем. У 1633 р. Петро Могила зміг у Польському Сеймі відстояти права Православної Церкви і відновив Київську митрополію. У XVII в. ченці Свято-Софіївського монастиря побудували на краю села під лісом склозавод, що працював до кінця XVIII в.

 

Доля Зазим’я під час визвольної боротьби.
У 1648 р. українське населення піднялося на визвольний рух проти польського панування. Гетьманом Богданом Хмельницьким стала створюватися регулярна армія, був створений Київський полк до складу якого входили сотенні міста. У складі Київської сотні Київського полку були Зазим’є і Погреби – вони ближче до Києва. У 1651 р. Київський полк на чолі з Антоном Ждановичем захищав Київ від нападу польсько-литовського війська. У січні 1654 р. у м.Переяславі й у березні в Москві був укладений міждержавний договір. У цьому договорі Україна одержала статус автономії в складі Росії. У 1667 р. Польща і Росія підписали Андрусовський мир, по якому лівобережна Україна з Києвом залишалася за Росією а правобережна за Польщею. Наприкінці XVII на почVІІІ в. на правому березі проти поляків боровся фастовський полковник Семен Палій. Його прагнення були – об'єднати лівобережну і правобережну Україну. Відомо те, що дружину він собі знайшов у селі Зазим’ї і навіть вінчався в сільській церкві.

 

Зазим’є у складі Російської імперії
У 1706 р. був перебудований дерев'яний храм у с.Зазим'ї. "стараннями Софіївского монастиря і доброхотів". Мається історичний документ XVIII в., у якому управитель с. Зазим’я ієромонах Сава просив благословення в настоятеля Софіївского монастиря архімандрита Тимофія (Щербацького) на збирання пожертвувань для ремонту зазимского храму серед запорізьких козаків.
У 1708р. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської губернії. У 1703р. указом Петра 1 ремонтуються мости і через Севск, Батурин, Ніжин, Бровари організовується поштова дорога з Києва до Москви. А в 1706 р. сам імператор Петро 1 подорожуючи на південь України пропливає по Десні від Чернігова до Києва. Іншим разом разом він проїжджає через цю землю по дорозі в Київ після полтавської битви зі шведами.
Багато лиха у 18 столітті на Броварську землю приносила іноді навала сарани. Велика кількість цих небезпечних комах напала в 1729р. Вони знищували все живе на лугах і полях. Уряд звільнив Зазим’є і сусідні села від сплати податків на три роки.

 

Софіївський монастир власник Зазим’я
Цінні відомості по історії Придесення і с. Зазим’є знаходимо в генеральному описі Лівобережної України 1765-1769р. "Румянцевская опись Малоросии". У ній говориться, що с. Зазим’є знаходиться біля річки Козарки (нині Козарка - озеро). Мабуть ще в той час сьогоднішні озера Хома і Коноплянка-Козарка були рукавом Десни і деснянські води протікали біля села і впадали в ріку Дніпро. Зазим’є належало Киево-Софіївскому монастирю. У селі була дерев'яна церква на честь Воскресіння Христового, біля церкви школа, монастирський двір, яким керував священик Григорій Калиновський. При цьому дворі працювала винокурня на три казани. Сыръе для винокурні купували на ярмарках у Києві, Борисполі і Броварах. Вина виготовляли по 400 відер у рік. Крім цього була ще і пасіка на 50 вуликів і один водяний млин. У селі нараховувалося 28 дворів посполитих селян і одна безземельна хата, населення 266 чоловік. Щороку в казну монастиря з одного двору потрібно було сплатити один карбованець і дві копійки і крім того, одна людина з двору зобов'язана була відробити 5 днів у тиждень на монастирському господарстві.


Територіальний устрій Придесення у 18ст. Заняття зазимців
У вересні 1781р. у Лівобережній Україні було створене Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверськє намісництва. Полковий військово-адміністративний устрій, що існував з часу національно-визвольної війни, було ліквідовано. Був також змінений устрій казацького війська Лівого берега - його було переформовано в 10 регулярних полків Російської армії.
Згідно опису Київського намісництва 1770-1780-х рр. у його склад увійшли територія колишніх Київського, Лубенського і Миргородського полків. Село Зазим’є з іншими селами лівого берега Придесення ввійшли до складу Остерского повіту Київського намісництва. У документі говориться про рід занять селян цих земель. Як і скрізь тут займалися землеробством і тваринництвом. На полях сіяли жито, овес, ячмінь, пшеницю, просо і горох. Заготовлювали й обробляли коноплі і льон. При кожнім дворі був наділ землі, на якому селяни вирощували огірки, петрушку, цибулю, часник і багато чого іншого (крім картоплі, якого ще тоді в XVIII не знали). З домашніх тварин вирощували корів, волів, овець і незамінних для сільської праці коней.
Сприятливі кліматичні умови як для тваринництва, землеробства так і для життя і праці людей: родючі ґрунти, густі ліси, просторі луги, багато водоймищ - озер, рік, джерел. В цих землі було багато садів, цілющих трав, і чисте повітря.

 

Зазим’є не зазнало кріпацтва
Указом Катерини II у 1782р. монастирські землі Київщини і Чернігівщини були зараховані в державну казну. Села Зазим’є, Погреби, Пухівка і ін. стали казенними, і тому кріпосництво селян цих сіл не торкнулося. У порівнянні з крепаків ці селяні мали більш вигідне положення. Селяни Зазим’я мали наділи земель і лугів у Придесенни за Броварами: Зазимські піски (нині с.Перемога). В описі Київського намісництва 1781р. у Зазимье нараховується 44 хати, у Літках 30, Пухівці 55, Броварах 149.


Новий адміністративний поділ. Населення в 19 ст.
У 1796р. намісництва як адміністративно-територіальні одиниці були скасовані. Ці землі ввійшли до складу Малоросійськоі губернії, а в 1802р. була створена Чернігівська губернія, до якої відійшов Остерський повіт. У XIX в. стрімко розвивалося сільське господарство, поліпшується торгівля, розвиваються товарно-грошові відносини. Швидко збільшується населення в цьому краї. Відповідно до списку населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859р. було:
Населений пункт Зазим’є Пухівка Погреби Бровари 
Кількість дворів 125 92 90  239 
Кількість жителів 724 779  499 1241

Ремесла, торгівля в 19 ст.
Після маніфесту 1861р., який скасував кріпосне право, у 1866р. був виданий закон що звільняв казенних селян і наділяв їх землею з правом викупу. Причому кількість землі їм надавалося більше і розмір викупу менший, ніж колишнім кріпакам. Таким чином селянська реформа сприяла поліпшенню господарства в країні.
Головним заняттям, як і раніш було землеробство і тваринництво. Зазимці велике значення приділяли рибній ловлі, полюванню, бджільництву, випалюванню вугілля, цегли, виготовленню березового дьогтю. Вугілля і цеглу поставляли в Київ, дьоготь продавали по селах. Пряли нитки з вовни, льону і коноплі. Заможні зазимці мали водяні млини на річці Десна. Молотити зерно приїжджали з Броварів, Требухова, Красилівки й інших сусідніх сіл.
Через Зазим’є проходив торговий шлях, що поєднував місто Чернігів з Києвом. Купці їхали через Остер, Льотки, Зазимье і далі до Києва. Біля Новоселок була споруджена переправа через Десну. Від ріки лежала ґрунтова дорога через с. Зазим’є в Бровари. Завдяки торгівлі, зазимцы мали вигоду. Свого хліба не вистачало: мало орных земель і тому продавали сіно і купували хліб. Деякі селяни, щоб заробити хліб, щороку влітку ходили на зароботки в чорноземні райони Чернігівщини, Київщини, Полтавщини. Змінювали також на хліб і лісоматеріали. Важливе значення для розвитку господарства мала Санкт-Петербургская шосейна дорога, що проходила через Бровари, і "Киево-Воронежская" залізниця, що проходила біля Броварів.
1875р. запам'ятався жителям села Зазим’є і Літок. Цього року був освячений новий великий цегляний храм на честь Воскресіння Христового. Кошти виділив уродженець Зазим’я архієпископ Павло (Субботовский). Дзвіниця була прибудована в 1900 р. при настоятелі храму протоієреї Іоанні Барзаковському, випускнику Санкт-Петербургської Духовної Академії, депутаті чотирьох скликань Російської Державної Думи. Помер він у 1918 ~1919 р. і похований біля правого вівтаря зазимского храму.
Наприкінці XIX в. прискорилися економічні темпи розвитку. Збільшилися наші села і міста. Згідно даным опису Чернігівської губернії 1897р. проживало жителів і було будинків:
Населений пункт Зазим’є Пухівка Погреби Бровари 
Кількість дворів 340 336 204 464
Кількість жителів 1732 1850 1117 4312
Збільшилася кількість ярмарків у великих селах і містах. Зазимці активно брали участь у цих ярмарках. На початку ХXст. була Російсько-японська війна, перша світова війна. Зазим’є стежило за цими подіями, і більш того, чоловіче населення відбувало в них свою військову повинність.
По проекту російських військових стратегів через р.Десна в 1914-1917 був побудований дерев'яний міст від якого йшла дорога на Вишгород. Від деснянського моста до с. Зазим’я був насипаний земляний вал-дорога. Вся ця дорога від зазимского лісу до Десни була щільно викладена (вимощена) міцними сосновими брусами. Дотепер цю вулицю по старій пам'яті називають "мостова", хоча зараз вона називається Деснянською. Російські генерали розраховували на те, щоб можна було швидко перекидати війська через Білорусію і північну Україну далі на захід.
Міст через Десну був зруйнований у липні 1920 р., коли відбувалися бої між польськими і радянськими військами.


 

Диякон Свято-Воскресенського храму
Анатолій Слинько

Адрес статьи на сайте zazimye.orthodoxy.su:
http://zazimye.orthodoxy.su/content/view/9/44/

© Свято-Воскресенський храм с.Зазим'я, Київська єпархія УПЦ, 2018
© Все права защищены!
© Printed by Joomla! Ukraine Print Engine, 22.10.2018 18:34
http://www.joomla-ua.org