Пару днів тому мені пощастило провести зустріч із студентами Києво-Могилянської академії. Викладач курсу соціології релігії запросив до своїх слухачів священика, щоби поспілкуватися у вільній формі. Одже подібно до того, як крокодил Гена працював у зоопарку крокодилом, і я прийшов до 20-річних юнаків та дівчат як представник дивовижної та рідкої «професії» священослужителя.
Якою бачить Православну Церкву Московського Патріахату в Україні сучасна молодь? Майже всі з них мають досвід спілкування з представниками Церкви. І на жаль, переважає негативний досвід. Серед тих явищ, які не подобаються в церкві, було названо надмірний ритуалізм церковного життя, непримиримість до «неправильного» одягу чи поведінки в церкві та церковна заполітизованість.
«До нас ставляться так, нібито ми знаємо правила поведінки у церкві, і замість того, щоб підказати, як робити в тій чи іншій ситуації, нас частіше засуджують», - говорили студенти. Практична відсутність місіонерської роботи з молоддю приводить до того, що людина має сама «продиратися» через незрозумілі обряди та мову, і пройде багато часу (в кращому випадку), поки вона зрозуміє, що таке Церква насправді і навіщо треба ходити на богослужіння.
Треба бути воцерковленою людиною, щоб розуміти те, що Церква є Тілом Христовим, та розрізняти її сутність та форми на недоліки її земного устрою. Але для переважної більшості людей Церква є суспільною інституцією, та «зустрічають» її як людську організацію, від якої вимагають більше ніж від будь-якої іншої - бо вона ж претендує на те, щоб з'єднувати людей із Богом! Дивлячись так, в середовищі Української Православної Церкви Московського Патріархату молодь помічає ознаки чогось на кшталт шизофренії.
Що це за ознаки? Живемо в Україні та хочемо бути українцями. Але якщо зайти до церковної лавки та подивитися на асортимент літератури, що там продається, побачимо багато книжок про російських царів, російську державність тощо. Справа не в тому, що я проти північного сусіда - зовсім ні, маю багато друзів в Москві - а в тому, що коло читання, що пропонується церковними лавками, формує російську ментальність. І не тільки коло читання, а і взагалі атмосфера значної частини парафій центральної, східної та південної України така, що українцем всередені них себе відчути дуже складно. Свідчу про це з власного досвіду. Річ тут зовсім не про мову богослужіння чи проповідей. Можна розмовляти російською, молитися церковнослов'янською, але бути українцем по духу. Чого й прагне молодь.
Що запропонуємо їй? Апостол Павло закликав бути «з елінами як елін, з юдеями як юдей», тобто «усім для усіх». Сучасним для сучасників та українцем для українців. Розкрити Церкву не як суспільно-політичну інституцію, а як спільноту вірних, що разом йдуть до Христа. Як велику родину Ісуса, де знайдеться місце усім. Щоб увійти до якої, не треба переставати бути собою. Якщо зможемо - матимемо майбутнє.
Священик Андрій ДУДЧЕНКО
Написати перший коментар
