До 1875 р. завершується будівництво прекрасного трохпрестольного храму на честь Воскресіння Христового в центрі села, прикрашеного фігурною кладкою з жовтої цегли. Стара дерев'яна церква була перенесена в сусіднє село Погребы, де вона простояла до приходу більшовиків.
Головним ініціатором будівництва був архієпископ Павло (Субботовский). Народився владика Павло наприкінці 18 сторіччя в простій зазимській родині. Рано залишився без батьків і, єдине, що його утішало і давало надію в житті, це чиста віра і сердечна молитва до Бога, що як життєдайне джерело зміцнювали його духовні сили для служіння Богу. З дитинства він любив старенький дерев'яний храм, постійно ходив на службу, допомагав священику, співав на криласі - славословив Творця, молився за "искренния своя". І от один раз (як це часто буває) його полум'яну віру заміччає якась високопоставлена невідома особа, вона забирає його до себе... потім семінарія, академія, чернецтво...
Далі, про його життя нам відомо те, що він був архімандритом у Смоленському Свято-Аврааміївському монастирі і ректором Смоленської Духовної семінарії. У 1817р. його рукоположили в сан єпископа з поставлянням на Харківську єпархію. У Харкові архіпастир будує архієрейський будинок, що зберігся дотепер і церкву в братському корпусі в ім'я св. апостола Іоанна Богослова. У 1826 р. владику Павла переводять на Астраханську кафедру з титулом архієпископа Астраханського і Кавказького. Невтомно трудився старенький єпископ на ниві Христової й у Кавказькому краї. Саме тут у 1832 р. владика Павло помер. Усі гроші, що залишилися, він заповів на будівництво великого цегельного храму у своєму рідному селі, про яке пам'ятав до кінця свого життя. Вічна пам'ять владиці Павлові!
У будівництві нового храму брало участь усе село. Цеглу високої якості привозили на підводах з Вишгорода і частково випалювали на місці. Останні опоряджувальні роботи були довершені в 1875 р. З цього моменту історія храму тісно переплелася з історією Зазим’я: революція, голод, війна, радянська влада - усе це "пам'ятають" стіни церкви. У 1920 р. біля храму була рішуча битва між радянською владою і повсталими зазимцами. Храм постраждав, згоріли багато ікон, книги, настінний розпис. Протягом шести років церкву відремонтували, відновилося богослужіння, але не на довго... у тридцятих роках нова влада закрила храм і прийняла рішення перебудувати його на клуб для молоді.
Але Господь не допустив такого святотатства. Знайшлися люди, що допомогли храму вижити і зберегли його, як цінний пам'ятник архітектури. Але не дивлячись на це, богоборці знайшли інший спосіб потоптати святиню. У 1937 р. Броварське НКВД заарештувало і розстріляло настоятеля священика Михайла Подільського. Нині він числиться у документах для канонізації, як св.новомученик. Храм був закритий і обладнаний під зерносховище. Навіть сьогодні можна побачити в підлозі отвори, в яких стояли перегородки і станки. Це було наприкінці 30-х років. Наступила Вітчизняна війна, прийшли німці. Церква була відкрита, богослужіння відновилося, з цього часу храм уже не закривали. Історія продовжується...
Диякон Свято-Воскресенського храму
Анатолій Слинько